«Колегіуму мистецтв у Опішному» присвоєно ім’я академіка Василя Григоровича Кричевського
Наказом Міністерства культури України №19 від 20 січня 2014 року Державній спеціалізованій художній школі-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» присвоєно ім’я видатного українського мистця, академіка Василя Григоровича Кричевського.
ДОРОГІ ДРУЗІ!
Просимо підтримати юну опішнянку, ученицю Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» Харченко Олену, яка стала півфіналістом конкурсу «Дудл для Google». Із сотень конкурсних малюнків у віковій групі 10-13 років журі конкурсу відібрало 5 кращих робіт, серед яких є і робота Лєни. Зараз дівчина змагається за вихід у фінал у своїй віковій категорії. Оскільки у конкурсі три вікові категорії, таких фіналістів буде три.
«ЗДВИГ-2014»
Музеї проти кітчу
Спілкувалася: Анастасія Сідельник http://tyzhden.ua/Culture/97888
Олесь Пошивайло, засновник музею українського гончарства в Опішному, розповів про стосунки музею з суспільством, фігурки козаків та джерела музейних інновацій
Олесь Пошивайло – засновник і багаторічний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директор Інституту керамології НАН України, доктор історичних наук і професор – цього року став першим лауреатом премії ім. Бориса Возницького. Ця премія є відзнакою за вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи, відтепер її вручатимуть кожні два роки. Під час церемонії пан Пошивайло наголосив, що присвячувати себе музеям в Україні можуть лише подвижники, і що успіхом своїм він завдячує першокласній команді ентузіастів, які працюють разом з ним.
СІМЕЙНА СПРАВА
Музей кераміки – це абсолютно закономірно. В моєму роду всі, починаючи з другої половини XVIII століття, займалися гончарством. За історичним плином, я теж мав би стати гончарем, можливо, художником-керамістом. Збій відбувся завдяки бабусі. У 70-ті роки вона почала формувати домашній музей, щоб зберегти в Опішному вироби гончарів, з якими працювала все життя – а ще вишивку, ткацтво, дерев’яні вироби. До неї приїздили відвідувачі з усієї України і навіть з-за її меж. Я ріс у цій хаті й щодня ходив з бабусею на місцевий гончарний завод. Давній промисел цілком природно увійшов у моє життя. Бабуся заповіла продовжувати справу збереження: мовляв, Сашку, історія тобі не простить, якщо не зробиш в Опішному музею!