•  

    Василь Кричевський (1873–1952) – видатний український архітектор, живописець, графік, творець українського архітектурного стилю, один із засновників Української академії мистецтв, автор українського герба, автор проекту будівлі колишнього Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1914–1916), який упродовж 1902–1916 року неодноразово бував у Опішному, де спілкувався з місцевими гончарями, залучав їх до оздоблення спроектованих ним будинків в українському архітектурному стилі й сформував найбільшу на початку ХХ століття приватну колекцію опішнянської кераміки 

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України  Василь Ярич

     

     

     

     

  •  

    Єлизавета Трипільська (1881–1958) – перша в Україні жінка-скульптор, яка започаткувала національний характер української скульптури; уродженка Опішного

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Самотос

     

     

     

     

     

     

  •  

    Сергій Васильківський (1854–1917) – видатний український живописець, автор численних живописних полотен із пейзажами й хатами Опішного, який упродовж 1900–1916 років неодноразово бував у Опішному,де спілкувався з місцевими гончарями 

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Самотос

  •  

    Опанас Сластьон (1855–1933) – видатний український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець й етнограф, один із співзасновників українського архітектурного стилю, який неодноразово бував у Опішному, де спілкувався з місцевими гончарями; мав псевдоніми «Опішнянський гончар», «Гончар» 

     

    Виготовив скульптор, народний художник України Микола Білик

  •  

    Юрко Лебіщак (1873–1927) – видатний український технолог-кераміст, завідувач Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1921)

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Володимир Одрехівський

  •  

    Остап Ночовник (1853–1913) – видатний український гончар, творець барокової глиняної скульптури; уродженець Міських Млинів 

     

    Виготовили: скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Юлій Синькевич та скульптор, заслужений художник України Лев Синькевич

  •  

    Іван Білик (19101999) –славетний опішнянський гончар, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка                

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, доцент Микола Білик

  •  

    Петро Ваулін  (18701943) –видатний технолог-кераміст, завідувач Опішнянської гончарної майстерні й засновник першого в Україні громадського Музею гончарства (1904−1906)

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Ярослав Скакун

  •  

    Іван Зарецький  (1857–1936) – завідувач першої гончарської школи в Лівобережній Україні (1894−1899), славетний український керамолог, музеолог, етнограф, археолог, колекціонер старожитностей

     

    Виготовив скульптор, член Національної спілки художників України Володимир Гамаль

  •  

    Осип Білоскурський (1883−1943) −уродженець Коломиї, славетний технолог-кераміст, найвидатніший організатор гончарного шкільництва й виробництва в Україні, автор перших підручників з гончарної технології, надавав у Опішному фахову допомогу гончарним школам (1916−1933) [див. детальніше: Пошивайло Олесь. Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби Розстріляного Відродження. – Опішне: Українське Народознавство, 2008. – С.39-41. −  (Керамологічне трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу», книга 1; Академічна керамологічна серія «Гончарні школи України», випуск 1)]

     

    Виготовив скульптор Володимир Цісарик

  •  

    Гаврило Пошивайло (1909−1991) –заслужений майстер народної творчості України, гончар-посудник, мисочник

    Явдоха Пошивайло  (1910−1994) −фундаторка першого в Україні приватного музею гончарства, гончарка-малювальниця

     

    Виготовив скульптор,народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Василь Ярич

  •  

    Іван Гладиревський (1849−1919) −видатний український гончар-посудник, творець архітектурної кераміки стилю модерн, уродженець Опішного [див. детальніше: Клименко О.О. Гладиревський Іван // Енциклопедія Сучасної  України. − К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. − Т.5: Вод.-ГН. −  С.649]

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, доцент Микола Білик

  •  

    Федір Чирвенко  (1868-1919) – славнозвісний український гончар-мисочник і посудник, інструктор з гончарної справи, уродженець Опішного

     

    Виготовив скульптор Володимир Цісарик

  •  

    Мотрона Назарчук  (1911-2008) – видатна українська гончарка, малювальниця; уродженка Малих Будищ

     

    Виготовив скульптор Володимир Цісарик

  •  

    Олександра Селюченко  (1921-1987) – заслужений майстер народної творчості України, всесвітньо відома гончарка-скульпторка, малювальниця; уродженка Опішного

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Василь Ярич

  •  

    Леонід Сморж  (1927–2009) – видатний український учений-філософ, керамолог, колекціонер старожитностей, доктор філософських наук, професор. Зібрав найбільшу в Україні приватну колекцію опішненської кераміки, був одним з ініціаторів створення Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Впродовж 1958–2008 років часто бував тут і сприяв розвитку опішненського гончарства.

     

    Виготовив скульптор Володимир Цісарик.

  •  

    Віктор Василенко  (1839–1914) – видатний етнограф, дослідник кустарних промислів Полтавщини, автор першої монографії про містечко Опішне. Жив, часто бував тут і сприяв розвитку опішненського гончарства.

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Ярослав Скакун

  •  

    Анастасій Зайкевич (1842–1931) – славетний український учений-агроном, професор, дворянин, який досліджував гончарні промисли Полтавської губернії, зібрав першу колекцію опішненської кераміки, за якою підготував перший в Україні альбом мотивів українського орнаменту. 

     

    Виготовив скульптор, народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Володимир Одрехівський

     
     
  •  

    Параска Біляк (1914–2001) – славетна опішненська гончарка-малювальниця; уродженка Міських Млинів.

     

    Виготовив скульптор Володимир Цісарик.

     
  • Навчальні заклади, що функціонували на місці будівлі Кричевського-Лебіщака: 

    1894–1899 – перша в Наддніпрянській Україні Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня;
    1912–1915 – Опішнянський гончарний показовий пункт.

    Після зведення будівлі в ній діяли:

    1916–1918 – Опішнянський гончарний показовий пункт;
    1919–1924 – Опішнянська гончарна майстерня;
    1925–1926 – Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа;
    1927–1931 – Опішнянська керамічна промислова школа;
    1931–1933 – Опішнянська керамічна школа фабрично-заводського учнівства;
    1929–1941 – Опішнянська виробнича промкооперативна артіль майоліково-керамічних виробів «Художній керамік»;
    1936–1938 – Опішнянська художньо-керамічна школа-майстерня;
    1938–1941 – Опішнянська школа майстрів художньої кераміки;
    1941–1943 – Опішнянський керамічний завод;
    1943–1960 – Опішнянська кустарно-промислова артіль «Художній керамік»;
    1960–1985 – Опішнянський завод художніх виробів «Художній керамік»

    Виготовив скульптор Володимир Цісарик.

     
     

CТІНА ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Одним із посутніх кроків на цьому сповідальному шляху стало відкриття після вернісажу «Гончарних ВІЗІЙ країни» СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Стіна не випадково постала в Опішному: окрім того, що це загальновизнана столиця українського гончарства, там знаходиться, як уже неодноразово мовилося, найвидатніша гончарська споруда – «Будинок Кричевського-Лебіщака». У ній бували й творили видатні постаті українського мистецтва, культури, історії.

   Коли мова заходить про СТІНУ як об΄єкт паломництва чи туризму на початку ХХІ століття, у пам΄яті одразу ж зринає передовсім СТІНА ПЛАЧУ в Єрусалимі, що є залишком західної частини зовнішнього муру навколо Храмової гори, де стояв Другий Храм, зруйнований римлянами 70 року н.е. Унікальною історичною пам΄яткою є й ВЕЛИКА КИТАЙСЬКА СТІНА, яка захищала Китайську імперію від нападів кочових племен. Сумною пам΄яткою новітнього часу стала БЕРЛІНСЬКА СТІНА. 2000 року на Монмартрі в Парижі відкрито СТІНУ КОХАННЯ, на якій 311 мовами написано «Я тебе кохаю».

Стіна Плачу (фрагмент). Єрусалим, Ізраїль. 37-4 рік до н.е.

   Значення найбільш відомих у світі «стін» різне: фізичний захист території від ворогів і символ могутності (Велика Китайська стіна), опора храмого пагорбу й символ віри (Стіна Плачу), поділ одного народу й одного міста на дві частини за окупаційною належністю, втілення жорстокості й загарбання, символ Холодної війни (Берлінська стіна), уособлення романтики й центру світового кохання (Стіна Кохання). Вони різні за довжиною, площею. Скажімо, довжина Великої Китайської стіни – 6259 км, Берлінської стіни – близько 43 км, тим часом як площа Стіни Кохання складає всього лиш 40 квадратних метрів. Стіну Кохання створили три художники, а інші знамениті стіни зводилися працею тисяч людей.

   СТІНА – одна з визначальних категорій філософії виживання. Стіна як основа захисту життєдіяльності людини; СТІНА як останній прихисток, надія на виживання і СТІНА як нагадування про духовне начало СВІТУ. Адже ДУХ завжди сильніший за грубу фізичну силу, за культ технократизму. Сучасна Україна слабка, бо в ній відсутній культ культури, освіченості, мистецтва. З огляду на це, Держава має зробити акцент на духовній складовій свого поступу.

   Однією з найновіших стін у світі стала СТІНА ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Це одна з цеглин у розбудові Великої Української Держави. Вона постає своєрідним орієнтиром і нагадуванням, камертоном, еталоном для звіряння правильності національно-культурного відродження. Це стіна не плачу, а слави, гордості, національної величі. Місце спогадів про минулу славу й мрій про прийдешнє! Місце гончарного, керамологічного й культурного паломництва українців! Стіна як місце для образíв, вівтар національних героїв і гончарських подвижників.

Берлінська стіна (фрагмент). Берлін, Німеччина. 1961−1962

    Тривалий час в Україні переважно плакали, згадуючи трагічні події української історії. Нині ж ми, навпаки, прагнемо більше радіти з приводу того, що в літописові українського буття є не лише трагедії, рокові помилки й незворотні втрати, а й багато радісних переможних подій, явищ, постатей, які заохочують нас, нині сущих, до подвижництва в ім’я духовного відродження України. Одним із таких славних феноменів в Україні була діяльність у Опішному гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік» у будівлі, зведеній за проектом академіка Василя Кричевського впродовж 1914–1916 років. Через неї пройшли найвидатніші постаті української культури, найвидатніші творці й діячі вітчизняного гончарства.

Стіна Кохання (фрагмент). Париж, Франція. 2000

Ми, опішняни, співробітники Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України одного дня прозріли: адже в нас є об΄єкт особливої гордості національного значення, унікальна пам’ятка, яка уособлює собою духовний поступ України впродовж усього ХХ століття. Її стіни пам’ятають постаті не лише Василя Кричевського, а й Опанаса Сластьона, Єлизавети Трипільської, Миколи Самокиша, Порфирія Мартиновича, Леоніда Позена, Олександра Довженка, багатьох інших відомих творців новітньої української культури ХХ століття. Там творили видатні постаті українського гончарства: Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Василь Поросний, Іван Білик, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Олександра Селюченко…; технологи-керамісти Юрко Лебіщак і Осип Білоскурський. Сюди протоптали дорогу багато інших гончарних родів України. Там навчали дітей гончарству впродовж майже століття. Це унікальний гончарний осередок, де впродовж понад століття існували гончарні школи. Перша з них була й першою в Лівобережній України. Її було засновано на цьому ж місці 1894 року. В Опішному навчалися талановиті діти з інших осередків гончарства, які згодом у ріднокраї продовжували свою гончаротворчу місію. Тому унікальне значення земської будівлі в українській культурі саме й визначалося діяльністю мистців і гончарів, які сходилися в цьому земському будинку. Проте колишній тоталітарний режим культивував безпам΄ятство українців і всіляко знищував пам΄ять про їхніх подвижників.

Велика Китайська стіна (фрагмент). Китай. VII−XVIстоліття

    Саме задля відновлення пам΄яті про минулу славу України Інститут керамології спільно з Музеєм-Заповідником вирішили робити не чергову стіну плачу, а започаткувати СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Було вирішено, що на ній будуть бронзові меморіальні дошки, присвячені видатним творцям і діячам української культури, які сприяли, допомагали гончарям, намагалися славити їх у світі, колекціонували їхні твори, заохочували їх до творчості. Також – меморіальні дошки найвидатнішим українським гончарям, які так чи інакше причетні до діяльності навчальних гончарних майстерень в Опішному, до створення світового бренду, ім’я якому «ОПІШНЯНСЬКА КЕРАМІКА».

   30 червня 2011 року СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ було відрито. Це був один із рідкісних випадків у мистецькому житті країни, коли одномоментно було відкрито шість бронзових меморіальних дощок, роботи відомих українських скульпторів. Першими на ній увіковічили імена таких національних достойників:

Василя Кричевського (1872/1873–1952) – найбільш харизматичну постать українського мистецтва ХХ століття, видатного українського архітектора, живописця, графіка, художника декоративно-ужиткового мистецтва, сценографа, першого художника українського кіно, мистецтвознавця, педагога, колекціонера, одного із засновників Української академії мистецтв, фундатора стилю українського модерну в національній архітектурі, автора дизайну національного герба України «Тризуб», Почесного члена Вільної української академії наук у США, академіка, професора, доктора мистецтвознавства, заслуженого діяча мистецтв України, автора проекту будівлі колишнього Опішнянського гончарного навчально­-показового пункту Полтавського губернського земства (1914–1916), який упродовж 1902–1916 року неодноразово бував у Опішному, де по кілька місяців жив, спілкувався з місцевими гончарями, учився в них гончарювати, залучав їх до оздоблення спроектованих ним будинків в українському архітектурному стилі, сформував найбільшу на початку ХХ століття приватну колекцію опішнянської кераміки.

Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Василь Ярич (Львів, 2011).

Єлизавети Трипільської (1881–1958) – першої в Україні жінки­-скульптора, яка започаткувала національний характер української скульптури; уродженки Опішного.

Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Самотос(Львів, 2011).

Сергія Васильківського (1854–1917) – видатного українського живописця, автора численних живописних полотен із пейзажами й хатами Опішного, який упродовж 1900–1916 років неодноразово бував у Опішному, де спілкувався з місцевими гончарями.

Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Самотос(Львів, 2011).

Опанаса Сластьона (1855–1933) – видатного українського живописця, графіка, архітектора, мистецтвознавця й етнографа, одного зі співзасновників українського архітектурного стилю, який неодноразово бував у Опішному, де спілкувався з місцевими гончарями; мав псевдоніми «Опішнянський гончар», «Гончар».

Автор: заслужений художник України, доцент Микола Білик(Київ, 2011).

Юрка Лебіщака (1873–1927)– видатногоукраїнськоготехнолога­-кераміста, завідувачаОпішнянського гончарного навчально­-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1921).

Автор: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Володимир Одрехівський(Львів, 2011).

Остапа Ночовника (1853–1913)– видатного українського гончаря, творця барокової глиняної скульптури; уродженця Міських Млинів.

Автори: народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Юлій Синькевич та заслужений художник України, академік Академії мистецтв Казахстану Лев Синькевич (Київ, 2011).

Кожний скульптор-автор меморіальної дошки прагнув якомога цікавіше відтворити образ видатної постаті, прикрасити площину елементами орнаментів стилю бароко, архітектурного стилю українського модерну.

       Першою відкрили меморіальну дошку академіку Василю Кричевському, який на початку ХХ століття натхненно утверджував національний стиль в українській архітектурі. Найвидатніше його творіння знаходиться недалеко від Опішного, у Полтаві. Це будівля колишнього Полтавського губернського земства, а нині Полтавського краєзнавчого музею. Мешканці Опішного гордяться, що Василь Кричевський долучився й до проектування будинку в їхньому козацько-гончарському містечку. Будівля була призначена для виробничої діяльності. Тому має свою особливість, яка відрізняє його від будинку Полтавського земства. Там мали засідати земці; звідси – й більше пишності, більше урочистих моментів у архітектурі й оздобленні. А тут мали навчатися гончарству діти, насамперед, діти опішнянських гончарів. Символічно, що меморіальну дошку на честь свого дідуся відкрив онук видатного МАЕСТРО Василь Лінде-Кричевський. Решту дощок відкривали один із скульпторів-авторів, доцент Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука Микола Білик та Куратор робіт із виготовлення меморіальних дощок, зберігач Відділу фондової роботи Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Ірина Іващенко. Меморіальні дошки Єлизаветі Трипільській, Юрку Лебіщаку й Остапу Ночовнику встановлено вперше в Україні.

Кожного року Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному планує відкривати по кілька меморіальних дощок. Гадаю, що за десятиліття постане щонайменше 30 дощок на цьому величному будинку. Вони делікатно монтуватимуться на стіні, таким чином засвідчуючи, хто з видатних постатей України долучився до духовного поступу нашої ГОНЧАРНОЇ СТОЛИЦІ. Ще Музей-Заповідник вирішив, що на цьому будинку будуть твори передовсім скульпторів – народних художників України, щоб кожна меморіальна дошка була не лише бронзовою ознакою чиєїсь величі, але й щоб за нею стояло шановане ім’я сучасника, здобуте багаторічною творчою, мистецькою працею.

     Меморіальні дошки споріднені з фотографіями.І не тільки тому, що їх образи скульптори часто створюють на основі фотографій. Так само, як фото фіксує мить життя, так і дошки закарбовують мить історії, довжиною в ціле життя! Фото увіковічнює мить на тлі доби, а дошка – своєрідний підсумок доби (пік доби), уособлений у окремих видатних постатях. Дошки – це віхи нашої духовної й культурної історії, карбовані міти пройденого шляху, вузлики (образú) на пам΄ять. Щоб не були наступні покоління без-батченками! Щоб задумувалися прийдешні покоління про місця на землі, які стають знаковими присутністю видатних особистостей!

Фрагменти церемонії офіційного відкриття на «Будинку Кричевського-Лебіщака» СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Меморіальні дошки й таблички. Опішне. 30.06.2011. Фото Тараса Пошивайла.