Стежки Долі, карбовані у світлинах

Листи американської художниці українського походження Катерини Кричевської-Росандіч, онуки видатного Василя Григоровича Кричевського, що надходять до Опішного з далекої Каліфорнії, – завжди зворушують. Вони, мов нитки часу, єднають минуле й сучасне – українське, збережене корінням великої династії, і заокеанське, зіткане Долею.

Катерина Кричевська-Росандіч (ліворуч), її матір Олена Кричевська, художній керівник кінофільму (в центрі) та головна героїня стрічки Наталя Ужвій під час відпочинку між зйомками. Хохітва, Київщина. 1932.

Попри відстань, у кожному конверті – сердечна розмова. Неодмінно рукописні рядки Катерини Василівни сколихують душу, зводять її наодинці з почуттями, які зринають від розповіді про давнє Роду Кричевських і його теперішнє.

Повсякчас листи доповнює низка світлин, унікальність яких сучасникам годі уявити. У кожній – ціла історія, варта окремого тому дослідницької праці. Фото – спогад – свідок минувшини – безцінний експонат – мурівок національної культури…

Лист, який нещодавно поповнив архів Музею мистецької родини Кричевських, продовжує розповідь про представників родини Кричевських у різні періоди життя. Одна зі світлин мовить про 1932 рік – зйомки стрічки «Моє» Київською кінофабрикою «Українфільм», які відбувалися в селі Хохітва в Київщині. Тоді маленька Катруся потрапила на знімальний майданчик разом з матір’ю Оленою Кричевською, художнім керівником фільму. Інша світлина, датована 1939 роком, пам’ятає сяючу посмішку 13-літньої дівчинки останнього часу перебування її родини в Києві. Родинне фото 1949 року карбує образи Катерини Василівни та її батьків перед виїздом з німецького міста Гайдельберга до США. Окрему частину фотографій становлять портрети рідних, кого доля залишила на Батьківщині чи розкидала вимушеною еміграцією по світах.

Дядько Катерини Кричевської-Росандіч – Микола Кричевський. Прага, Чехословаччина. 1928.

Нині єдиний в Україні Музей мистецької родини Кричевських в Опішному не лише пошановує мистецьку спадщину славетної династії – він має унікальну нагоду презентувати сучасникам безцінні фотомиттєвості її історії. Одкровеннями Катерини Василівни все більше скресає крига непізнаного й загубленого часом – прибуває повінь національного пошанування Кричевських…

Батько Катерини Кричевської-Росандіч – Василь Кричевський – малює ікону для церкви нових українських емігрантів. Сан-Франциско, США. 1953

Жанна Різниченко,
інформаційна служба
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному